Гора Красуха. Княжий Шпиль. Витачів.

Гора Красуха. Княжий Шпиль. Витачів.

170

0

0.0

Прокласти маршрут
Київська область, село Витачів

Про місце

Гора Красуха знаходиться у селі Вита­чів неподалік Трипілля. Як це не парадоксально, але доля Витачева подібна до долі інших сіл Обухівсько­го (і не лише цього) району Київщини. Йдеться про перебіг заселення тих чи інших територій поблизу Києва. В цьому відношенні цікаво, що більшість з них, зокрема Треполь, Халеп, Красін і той же Ви­тачів – в історії спочатку відомий як Новгород - Святополчий, а потім Витичів з’являлися як при­дніпровські міста-форти.

Зараз це невеликі, втоплені в зелені пагорби над водою пасторальні села, котрі манять сіль­ських романтиків – від екопоселенців до VIP- персон. На щастя, порізаний ярами і балками ландшафт не дозволяє бажаючим забудувати прибережну, зарослу лісами і чагарниками, дуже круту смугу.
«Вліто 382-е упочив князь Великий Київський Ве­лімир, і сів на вітчому столісин його старійший, Данко, і сів у городі Витичеві, і правити почав Рус­сюй Деревами, і Сівероюй Лугами, і Готами і усіма язиками, кої платили йому дань, і ходили врать по Великому князеві, і славили його (ІванБілик, «Меч Арея)».

Творча уява відомого українського письменника закидає нас у княжий Витачів , що його після смерті батька обрав стольним городом Русі молодий Бог­данко, більш як на півтори тисячі років назад.
Обухівський краєзнавець Ю. Домотенко в своїй кни­зі «1000-літній Витачів » зазначає: «Дослідники старо­вини вважають, що Родень– першостолиця нашого на­роду (не плутати з Роднею, котра існувала аж в XI-му ст. на р. Рось – прим. авт.) знаходилася десь у цій місцевості». Тут «виявлено пам’ятки всіх археологічних епох, які прожи­ла людська цивілізація в Україні».
Витачів , Витечів, Витечев, Вітічев, Витачев, Вітачов, Оувhтичі, – Уветичі, – ВитчевhХолмh (давньо-руськ.), Витахолм, – Вітагольм (варяг.), Вантіт, – Вабніт (араб.), Витетчево (грек.), Вітаполіс, Витич… Один з по­пулярних варіантів походження назви цієї місцевості пояснює, що Дніпро в цьому місці робить два закрути (лівий і правий), отже ця ділянка Правобережжя ніби «витикається» зріки, зі своєї висоти пануючи над довкіллям на багато кілометрів.

Подібно до більшості придніпров­ських селищ «витачівський кластер» включає кілька, розділених віками топосів, серед котрих найбільш відомі вали Новгорода-Святополчого. Крім них біля села відкриті поселення доби бронзи і скіфські некрополі, давньоруські городища і середньовічні культові споруди. Цей континіум, незалежно від можливої дискретності, свідчить про перманентну обжитість території різним людом.

Звичайно, Витачів не осердя перших аріїв, котрих сво­го часу, згідно з Ігорем Каганцем, привів на дніпровські бе­реги епічний Рама. Втім, Витачів як і більшість прилеглої до Дні­пра смуги занадто зручний для помешкання аби ним знехтувати. Відтак, люди тут жили, різні, відмінні.

Витачів як ніхто пережив представників різних архе­ологічних культур, серед яких варто відзначити біло­грудівську (XI – IX ст. дон. е), дніпро-донецьку (V-III тис. дон.е), та культури початку на­шої ери: зарубинецьку ічерняхівську та інші.

Згідно «АрхеологічноїкартиКиївськоїгубернії» В.Б. Антоновича біля села було біля 10 курганів.

Офіційно перший з них розкопав М.Є. Бранденбург ще в 1891 році. Як не дивно, він виявився вже пограбованим.

Славився Витачів й знахідками давніх скар­бів монет. Зокрема, у 1858 році було знайдено скарб з 877 срібних арабських диргемів, які на той час виконували функцію міжнародних грошей, подібно тому, як у наш час у такій ролі виступає долар США. У 1875 р. знов ви­явлено великий скарб таких монет – близько 905 екземплярів. На думку багатьох сучасних істориків та нумізматів такі великі скарби диргемів можуть свід­чити, що поблизу їх розташовувалися язичницькі святилища.

Сучасна сакральна топографія Витачева відрізняється від зазначених вище істо­ричних зразків. На жаль, сьогодні ніхто не справляє треби на курганах обабіч села, не палить вогні на пагорбах понад Дніпром.

Епоха лишає по собі притаманні їй сліди, котрі сьогодні мають всі ознаки пізнього нью-ейджу, простіше кажучи – неокульта. Не останню роль у його формуванні зі­грав видатний український письменник-фантаст і гуманіст Олесь Бердник, котрий певний час мешкав на березі Дніпра у Витачеві.

Крім чіткої громадянської позиції, котра в підсумку обумовила його статус дисиден­та, Берник був засновником Української Духовної республіки – романтичної організації, чиї ідеї наполягають на первинності духа і звертають вістря людського прогресу вперед, до космічних обріїв.

Що стосується сучасних топонімів, їх умовно можна розділити на дві частини. Перша, – це Княжий шпиль, місце, знайоме більшості тих, хто відвідав Витачів. Саме на ній стоїть збудована Бердником капличка, де ще донедавна язичницькі календарі мирно уживалися з православними іко­нами

Згідно з місцевою легендою, а їх тут, слід зазначити, нанизано на нитку часу як ніде, каплицю будували за ескізом Т. Шевченка. Той, в свою чергу, змалював її з старої козацької каплиці з хрестом обіруч. Збудована на зорі Незалежності (1991 рік) вона розміщена на місці, де 30 серпня 1100 року, припускають, відбув­ся з’їзд князів.

Хрестів, по суті два. Перший – на каплиці, семи­променевий, помножений на півмісяць, теж ав­торства Кобзаря, чиї зв’язки з тодішніми масон­ськими ложами до цих пір цікавлять істориків.

Другий металевий, стоїть на місці, де начебто його вкопав у 40-ві роки нашої ери апостол Ан­дрій, прямуючи до гір київських, через що цей хрест претендує на звання «першого хреста на Русі». Звичайно, ця історія не більше ніж каз­ка. Очевидно, що біографія апостола Андрія – першого учня Христа, що кинув рибалити заради поширення Вчення, містить занадто багато неоднозначних моментів, щоб стави­тися серйозно до його можливості побувати протягом короткого часу у величезній кількості тодішніх країн.

Без машини, потяга, літака і охорони. З сер­йозною, недипломатичною просвітницькою мі­сією. Якби там не було, концентрація топосів на Княжому шпилі досить щільна. Одразу за капли­цею, обабіч хреста знаходиться місце, котре вва­жають братською могилою загиблих під час навали орд Батия. За однією з версій – це місцеві мешканці, за іншою – новгородське ополчення.

Друге місце, котре не менше приваблює езотери­ків і любителів паранормального – гора Красуха, відо­ма вогниками над вершиною. В принципі, нічого див­ного тут немає, враховуючи, що саме на ній, вочевидь, палили свої вогни­ща вікінги, котрі і дали назву селу (від скандинавського «вітахелм» – вогонь на пагорбі). Пізніше на ній, в районі Молодецької балки горіли вог­ні Перунового капища, згодом – свічки православного скиту. Зараз їх запалюють на невеликому кладовищі, котре прийшло на зміну згаданим топосам.

Взагалі, Красуха і Княжий шпиль органічно вкладаютьсяв концепцію так званих «парних гір», котрі поєднують «чоловіче» і «жіноче» начала. Подібних зразків в Україні немало, ті ж Бабин і Дідів шпиль поруч з Трахтемировом тощо.

«Одним з найзагадковіших місць Витачева є гора Красуха, на вершині якої ми за­раз знаходимось. Тут, на язичницькому капищі бога Перуна день і ніч горів вогонь, котрий проводжав наших пращурів у далекі походи та першим зустрічав їх у рідно­му Краї» (з розповідей екскурсоводів туристичних маршрутів).

«А чим же вона така загадкова?» – спитали одного з них. «Хто його знає. Але і я, і мої колеги, і багато людей, що тут побували, стверджують: тут Щось відчува­ється, незвичне, незнайоме, але не лякаюче і тривожне, а навпаки – піднесено-за­спокійливе, далеке і… рідне! Дуже несподівані відчуття… Ви лише вслухайтесь в саму назву: не Лиса, не Відьмина, а – Красуха. Від неї віє чимось спокійним, теплим, затишним, воно звучить, як синонім ласкавого погідного ранку чи ясного сонячного дня з далекого босоногого дитинства».

Дійсно, досить дивн іподії (що цікаво, – ніхто не пов’язує їх з негативним фоном, як, наприклад, сумнозвіснуМолодецьку балку), з точки зору нас, сучасних людей і «біоенер­гетичних неві­гласів», регуляр­но відбуваються на Красусі і зараз.

Деякі дослідники стверджують, що Красуха – одна з найпотужніших позитивних енергетичних точок планети. Недарма ж людей сюди так притягує… Тут дійсно, душа заспокоюється і відпочиває, – звідси не хочеться йти!

Залишити відгук

Ok Ok