UaEn

Історія гігієни та здорового способу життя в українському суспільстві: від Київської Русі до ХІХ ст.

19.04.2023
604
4
8308
Історія гігієни та здорового способу життя в українському суспільстві: від Київської Русі до ХІХ ст.

У давньогрецькій міфології богиню здоров’я називали Гігіея і зображували у вигляді молодої квітучої вродливої дівчини з чашею та змією в руках (емблема сучасної медицини). У той же період сформувався профілактичний напрямок медицини. 

Гігієнічна культура на теренах України має свою історію розвитку і в часи Київської Русі відзначалася досить високим рівнем. Пов’язана вона безпосередньо із розвитком поселень та відповідної інфраструктури. Серед перших пам’яток медичної літератури є стаття в «Ізборнику» Святослава. Християнізація принесла в давньоруське суспільство настанови з приводу фізичної стриманості (від переїдання та розпусти). Київській княжній ХІІ ст., дружині візантійського співімператора Євпраксії Мситиславівні приписується авторство медичного трактату «Алімма», де вперше в тогочасній літературі викладено основи загальної гігієни (вказівки щодо провітрювання кімнат, купання, статевої гігієни), гігієни харчування, гігієни вагітних та догляду за дитиною. Стверджується, що з молодих років княжна вивчала народну медицину, займалася лікувальною практикою, отримавши ім’я Добродія.

Серед фундаторів лікарняної справи в Київській русі ХІ-ХІІ ст. називають ім’я Єфрема, єпископа Переяславського. У Переяславі за його наказом було збудовано кам’яну баню за візантійським зразком, що, в свою чергу, продовжували традиції римських терм. За римською та ранньовізантійською традицією бані були місцем гігієни, дозвілля та соціалізації. А вже в ХІ-ХІІ ст. вони ставали закладами лікувального спрямування, будувалися при монастирях, устави яких передбачали можливість користуватися ними мирянам, у першу чергу недужим. Поширена думка, що саме Єфрем Переяславський розробив монастирський статут, започаткувавши будівництво громадських лазень, лікарень для бідних і мандрівників. При монастирях сформувалася мережа лікувальних благодійних закладів.

У козацьку добу в Україні вже була сформована система гігієнічних та профілактичних засобів. Гігієна та методи профілактики хвороб будь-якого традиційного суспільства базувались на досвіді, знаннях природи та навколишнього світу. Першим профілактичним засобом було загартування і постійні фізичні навантаження: вставати до схід сонця, ходити босоніж (особливо з ранішніми росами), купатися у водоймах, багато часу проводити на свіжому повітрі. Так, запорожці купалися у водоймах у будь-яку погоду і пору року, а після купання влітку, ще мокрими, заходили в квітучі трави. 

Форми відпочинку молоді були переважно активними – рухливі ігри, танці, хороводи, змагання, українські народні танці потребували відповідної фізичної підготовки. Існувала система загартування козацької молоді, що включала, в першу чергу, рухову діяльність: полювання, плавання, рибальство, змагання з веслування, пірнання у воду, верхову їзду, що виробляла струнку поставу і запобігала хворобам опорно-рухового апарату. Підтримувати здоровий спосіб життя мала і раціонально організована праця – обов’язковий відпочинок у неділю та святкові дні. 

З міркувань гігієни, йдучи у бій запорожці одягали чисту сорочку, що знижувало ризик занесення інфекції, також сорочки використовували як перев’язувальний матеріал. Традиційна козацька зачіска (оселедець) була простою в догляді і виключала заведення паразитів, а засмагла шкіра перешкоджала розвитку грибків і лишаїв. Існував звичай кип’ятити воду під час походів або додавати в неї трави з антимікробною дією, поширеним був метод ковтати холодну вуглинку з багаття (аналог активованого вугілля). Цікаво, що ложку козаки носили у спеціальному шкіряному футлярі на поясі, люльку ретельно загортали з позицій гігієни. Існували і карантинні обмеження для запобігання хвороб. 

Щодо шкідливих звичок козацької доби, то до тютюну (який був дорогий і дефіцитній) додавали висушені лікарські трави (полин, деревій, чебрець, будяк, сухе листя валеріани, м’яту, борщівник), які мали заспокійливу дію, знижували кров’яний тиск, поліпшували апетит і сон, позитивно впливали на дихальну систему. Було не прийнято палити в приміщеннях. 

Капіталізація і розвиток промисловості кінця ХVІІІ ст. загалом зумовили погіршення санітарного становища. В Україні цей період співпав із поширенням колоніальної залежності від російської держави та втратою автономних рис. Поширення кріпацтва призвело до масового зубожіння селян, а це завжди веде до падіння рівня гігієни, загального погіршення епідемічної ситуації. У Російській імперії в 1864 р. вийшло положення «Про земства», які мали опікуватися питаннями забезпечення сільського населення медичною допомогою. Але непослідовність реформ зумовила нерівномірність поширення земств у різних регіонах України (так, на Правобережжі України вони почали діяти тільки з 1911 р.), у 1913 р. на території України було 1010 земських лікарських дільниць.

Проте, потужні медичні традиції в Україні сприяли подальшому становленню санітарної системи. Однією з перших стала санітарна організація Херсонського земства, що розгорнула роботу з вивчення умов праці та проживання населення регіону, вироблення санітарних рекомендацій тощо. З 1887 р. санітарний лікар був тут у кожному повіті. До кінця ХІХ ст. цей досвід поширився в багатьох великих містах України.

Олексій Лукашевич, 
кандидат історичних наук, доцент,
генеральний директор НІЕЗ «Переяслав»

Оксана Тарапон, 
кандидат історичних наук, доцент,
провідний науковий співробітник науково-дослідного відділу 
історичного краєзнавства НІЕЗ «Переяслав»

Відгуки Відгуки про організатора 0

Залиште свій відгук
UaEn