Історія цих церков нерозривно пов’язана з розвитком козацтва, адже саме в ці періоди з’явилися унікальні храми, які зберегли дух козацької епохи. Багато з них є національними пам’ятками архітектури і привертають увагу не лише своєю архітектурною красою, але й глибоким історичним значенням. В цій статті ми дослідимо козацькі церкви Київщини, їхнє походження, архітектурні особливості та роль у культурному ландшафті нашого часу.
Церква святого Онуфрія: найстаріший дерев’яний храм Київщини в серці Липового Скитка
Село Липовий Скиток отримало свою назву на честь вікових лип, що тут зростали та скиту XVIII століття. Згідно з народними переказами, на території сучасної Данилівки колись знаходилося стародавнє місто Данилово, поруч із яким розташовувався скит Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві.
У 18 столітті Захарій Корнилович, тодішній ігумен Михайлівського монастиря, а згодом єпископ Переяславський, заснував тут Онуфріївський монастир, у межах якого звели дві церкви. Одна з них – Онуфріївська, що була соборною, – збереглася донині.
Церква святого Онуфрія в Липовому Скитку вважається найстарішим дерев’яним храмом Київщини, якщо не враховувати будівлі, перенесені до музеїв народної архітектури. Побудована у 1705 році, ця витончена трьохбанна споруда передає унікальність стародавньої архітектури та органічно поєднується з природним оточенням.
Собор Антонія і Феодосія, Васильків: духовний центр із багатою історією на шляху козацьких традицій
Собор зведений видатним архітектором Києво-Печерської лаври Степаном Ковніром. Будівництво тривало три роки – з 1755 до 1758 року. Храм присвятили Антонію та Феодосію, засновникам Києво-Печерської лаври.
Собор розташований поруч із городищем і залишками валів давнього міста Василева, заснованого князем Володимиром Великим.
До речі, поселення вперше згадується в "Повісті временних літ" під 988 та 996 роками. Назва міста походить від імені князя Володимира, яке він отримав під час Хрещення. Василів був важливою фортецею, що захищала Київ з південного напрямку від набігів степових кочівників. Згодом місто стало відомим як рідне місто преподобного Феодосія Печерського.
Розміри храму становлять 20 на 20 метрів, а висота центрального купола в інтер'єрі досягає 28 метрів. Чотири бокові куполи розташовані над квадратними приміщеннями, що знаходяться між рукавами апсид. Вікна оздоблені витонченими фігурними наличниками.
З часом більшість розписів було втрачено, у тому числі роботи майстра XVIII століття Василя Бібікова. Проте частина декору все ж збереглась і після тривалої реставрації храм відновив діяльність.
Покровська церква, Креничі: дерев'яний храм, що зберігає тепло минулих століть
Село Креничі засноване в XVI столітті, та здобуло відомість завдяки церкві Покрови Богородиці, збудованій у 1761 році ігуменею Ксанфією Протанською. Це дерев’яний храм з трьох зрубів, покритий двосхилим дахом та маленькою банею. Архітектурні риси церкви відсилають до давніх зразків українського дерев'яного зодчества, що притаманне козацьким храмам.
Вражає і дзвіниця, зведена через 90 років після побудови церкви, що гармонійно доповнює ансамбль. Вона зберігає старовинний дзвін і написи, що свідчать про проведені ремонти. Хоча храм за своєю формою має ознаки клітської архітектури, завдяки своїм похилим стінам і формам зрубів, він все ж ближчий до козацького стилю. На акварелі П’єра де ля Фліза середини XIX століття зображено церкву з двома банями, що нагадують козацьке бароко.
Михайлівська церква, Підгірці: перлина барокової архітектури Київщини
Село Підгірці, розташоване за 15 км на північ від Обухова, має населення близько 1000 осіб. Тут знаходиться Михайлівська церква, збудована в 1742 році, яка є пам’яткою архітектури національного значення.
Церква відома своєю архітектурною особливістю – вона належить до клітського типу, що був характерним для дерев'яних храмів княжої доби. Будівля складається з трьох зрубів, накритих спільним дахом, з трьома банями. У ХІХ столітті до церкви додали двоярусну дзвіницю. Незважаючи на радянське ставлення до святині, коли храм використовувався як склад для збіжжя, у ньому збереглися різьблення та тематичні розписи ХІХ століття.
Покровська церква, Сулимівка: спадок козацького полковника Івана Сулими
Село Сулимівка, розташоване за 15 км на північний захід від Баришівки, було родовим маєтком відомого козацького роду Сулим, чисельність якого не перевищує 400 осіб. Найвідоміші представники роду — запорізький гетьман Іван Сулима, генерал-майор Яким Сулима та генерал-губернатор Східного і Західного Сибіру Микола Сулима.
У 1622-1629 роках у Сулимівці, родовому маєтку Івана Сулими, збудували кам’яну Покровську церкву. Її зведення, ймовірно, пов’язане з визволенням гетьмана з турецької неволі. Церква, одна з найстаріших у Київській області, є прикладом ранньої української архітектури. Її проста, але міцна будова нагадує фортифікаційні споруди з рисами козацьких та давньоруських храмів. Попри зміни 1838 та 1900 років, храм зберіг первісний вигляд.
Поруч розташовані садиба Сулим та занедбаний парк 19 століття. Церква слугувала усипальницею роду Сулим, проте в 1930-х роках склепи були пограбовані, а старовинні ікони знищені. Окремі цінності, зокрема ікона «Покрова» XVIII століття та портрети роду, нині зберігаються в Національному художньому музеї України.
Троїцька церква, Гостролуччя: гармонія дерев'яного зодчества та духовності
Троїцька церква в Гостролуччі — один із напівзруйнованих прикладів українського бароко. На відміну від більш відомої церкви в Дігтярівці, зведеної за ініціативою гетьмана Івана Мазепи, цей храм залишається майже забутим. Його збудував у 1784-1787 роках колишній переяславський козацький полковник та голова Київської палати громадського суду Григорій Іванович Іваненко, замінивши стару дерев’яну церкву.
Архітектура храму поєднує елементи українського бароко та раннього класицизму, а поруч із ним була зведена дзвіниця. Точний вигляд Троїцької церкви до радянських змін невідомий, адже зображення не збереглися. Проте є детальні описи 1827 року, складені священиком Антонієм Соколовським.
Миколаївська церква, Войтове: старовинний храм, що оберігає таємниці сільського життя
Село Войтове, засноване близько 1640 року, відоме своєю історією як козацьке поселення та резиденція переяславських старшин і поміщиків. Головною пам’яткою села є Миколаївська церква, зведена, ймовірно, у 1790 році, коли село належало Іллі Безбородьку, брату відомого канцлера імперії. У 1832 році храм було перебудовано, і його архітектура поєднала риси класицизму та ампіру.
Церква має хрестоподібну форму з рівними сторонами, які доповнюють виступаючі кути. Її стриманий вигляд приховує гармонійність і симетрію, яка зачаровує при огляді з різних боків. Це архітектурна перлина, що збереглася як символ історичного минулого села.
Київщина, багата історією та природною красою, приховує чимало сакральних місць із потужною енергетикою. Від давніх пагорбів, пов’язаних із язичницькими богами, до сучасних локацій для медитацій та ритуалів — кожне з них має свою унікальну силу. Тут енергії неба і землі зливаються, допомагаючи знайти гармонію. Детальніше про ці місця читайте у статті "Місця сили на Київщині: де природа дарує енергію та внутрішню рівновагу".
Михайлівський монастир, Переяслав: священна обитель на землі прадавніх традицій
Михайлівська церква — найстаріша будівля Переяслава, зведена в 1646 році за підтримки полковника Федора Лободи. Храм неодноразово оновлювали, а після пожежі у 1734 році відновили з дерев’яним дахом, який замінив кам’яне склепіння. Фасад прикрасили пілястрами, кольоровими розетками та рельєфами. Під час Другої світової церква зазнала руйнувань, але її відновили у 1950-х за ескізами Тараса Шевченка.
Храм зведено на місці фундаменту Михайлівського собору XI століття, від якого збереглися розкопані залишки. Неподалік розташована надбрамна дзвіниця та трапезна монастиря XVIII століття. На жаль, сучасні реконструкції додали храму декоративний верх, що викликав критику через втрату історичного вигляду.
Вознесенський чоловічий монастир, Переяслав: місце сили та молитовного спокою
Вознесенський монастир на вулиці Сковороди в Переяславі формувався з кінця XVII століття, коли був збудований Вознесенський собор, описаний Тарасом Шевченком як поєднання бароко й візантійського стилю. Нині собор перебуває на реставрації, а у ньому розташовано музей-діораму «Битва за Дніпро».
Поруч стоїть будівля колегіуму (1753–1757), де викладав Григорій Сковорода. Зараз тут розміщено музей, присвячений філософу. Головною окрасою монастиря є барокова дзвіниця (1770–1776), яка домінує над центральною частиною міста. Інші споруди ансамблю, включно з будинком гуртожитку духовного училища (1877), мають багату історію, але втратили частину свого вигляду через численні реконструкції.
У 2023 році відновлено верх монастирської каплиці за малюнком Шевченка, хоча використаний яскравий метал значно змінює її автентичний вигляд.
Вознесенський чоловічий монастир
вулиця Сковороди, Переяслав, Київська область
Покровська церква, Фастів: витонченість архітектури у серці козацької спадщини
Покровська церква — гарний приклад дерев’яного тризрубного храму козацької доби, збудованого у 1740 році. Хоча її дах зараз під бляхою, стиль виконання імітує гонт, а опасання (галерея) додає автентичності.
Існує легенда, що храм збудував фастівський полковник Семен Палій, але це неможливо, адже його не стало за 30 років до зведення церкви. Дзвіниця також з’явилася пізніше, у 1781 році.
Лаврентій Похилевич зазначав, що церкву освятили як Воскресенську, тоді як Покровська церква, значно скромніша, була збудована у 1716 році й перебудована у 1781-му. Коли саме Воскресенська стала Покровською — невідомо.
Покровська дерев’яна церква. Фастів.
вул. Олександра Пушкіна, 1, Фастів
Покровська церква, Кожанка: історична пам'ятка у затишку київської природи
Селище Кожанка, розташоване за 18 км від Фастова, лежить на берегах річки Кам’янки та має населення близько 2500 осіб.
У центрі селища знаходиться дерев’яна козацька Покровська церква, збудована у 1758 році. За переказами, кошти на її зведення надали гайдамаки, зокрема фастівський полковник Микита Швачка, який очолював один із загонів під час Коліївщини. Храм є унікальним прикладом народної архітектури: приземкуваті форми, нахилені стіни, невеликі вікна й бані з хрестами створюють автентичний вигляд, ніби кілька дерев’яних хат з’єднали разом. Церква є пам’яткою національного значення.
Цікаво, що Лаврентій Похилевич називає цю церкву Свято-Миколаївською.
Церква святого Миколая, Біла Церква: святиня, яка об’єднує минуле та сьогодення
У 1706 році на кошти гетьмана Івана Мазепи в Білій Церкві розпочалося будівництво грандіозного трипрестольного храму — Миколаївської церкви. Планована висота споруди сягала 50 метрів, а площа — 27 х 19 метрів. Збудувати вдалося лише південну частину, названу Микільською.
У храмі зберігалися реліквії, серед яких фрагмент Хреста Господнього, стародруки в коштовних оправах і мистецькі шедеври: триярусний різьблений іконостас у візантійському стилі та живопис епохи козацтва. За легендою, тут знаходилася прикраса, подарована Тимошем Хмельницьким Розанді Лупул. Частина ікон перейшла від попереднього дерев'яного храму.
Однак завершити будівництво завадила Полтавська битва та історичні події початку XVIII століття. За наказом Петра І святині та ікони були вивезені, їх подальша доля залишається невідомою.
Церква Зішестя святого Духа, Шкарівка: унікальний храм, що надихає своєю простотою та величчю
У селі Шкарівка, що за 3 км від Білої Церкви, розташована унікальна пам’ятка дерев’яної архітектури — Святодухівська церква. Зведена у 1750 році, вона спершу була трибанною, але після реконструкції 1840 року стала однобанною та була встановлена на кам’яний фундамент. Храм розташований на мальовничому пагорбі, звідки відкривається краєвид на село.
Церква, хоч і проста за формою, є зразком архітектури Правобережної України та має статус пам’ятки національного значення. Її історична цінність підкреслює самобутність цієї місцевості.
Преображенська церква в Сухолісах: дерев’яний храм із старовинними розписами
Село Сухоліси, розташоване за 25 км на схід від Білої Церкви, відоме своєю історичною спадщиною. Тут збереглася дерев’яна церква Преображення Господнього, збудована у 1726 році. Цей одноглавий храм вирізняється гармонійними пропорціями та цікавою композицією, що робить його пам’яткою архітектури національного значення.
Інтер’єр церкви прикрашають розписи XIX століття. Первісно невелика будівля, вкрита соломою, часто потребувала ремонту. У 1849 році храм суттєво перебудували. Хоча деякі джерела вказують на його повне розбирання, аналіз архітектури підтверджує, що це була саме реконструкція. На південь від села також збереглося городище XI–XII століть, що додає цій місцевості історичної значущості.
Церква Йосипа Обручника в Житніх Горах: перлина козацької архітектури
Село Житні Гори, розташоване за 2 км на північ від Рокитного, має сільську раду та населення близько 2200 осіб.
Головною пам’яткою села є дерев’яна церква Йосипа Обручника, збудована у 1766 році (раніше вважалося, що у 1756-му). Спочатку це був типовий козацький тризрубний храм з трьома бароковими куполами. У 1854 році до церкви добудували притвор та два приділи. До початку 21 століття храм зберігав свої автентичні інтер’єри та іконостас, проте у 2010-х роках інтер’єри були оббиті дерев’яною вагонкою, що значно змінило їх вигляд.
Капличка в Щербаках: дерев’яна пам’ятка серед вікових хрестів
Село Щербаки, засноване у 1690 році, налічує близько 300 жителів. На місцевому цвинтарі збереглася дерев’яна каплиця 18 століття, що є цінною та рідкісною пам'яткою. Біля каплиці розташовані старі могили з хрестами 19 століття.
Щербаки розташовані на березі річки Рось і є початком великого комплексу старовинних водяних млинів села Городище-Пустоварівське. Поблизу села в лісі також знаходиться затоплений недіючий гранітний кар’єр, який є популярною туристичною атракцією.
Михайлівська церква в Острові: духовна оаза серед водної стихії
Село Острів, розташоване за 25 км на південний схід від Білої Церкви, налічує понад 2 тисячі осіб. Перша згадка про село датується 1630 роком. Назва походить від його розташування на острові, утвореному річкою та її притокою.
Головною архітектурною пам’яткою Острова є церква святого Архистратига Михаїла, збудована у 1740 році. Це типовий дерев’яний тризрубний козацький храм, який є яскравим прикладом народної архітектури. У 1804 році біля церкви збудували дзвіницю, а в 1864 році до храму додали три бічні приділи, що збільшили його обсяг.
Миколаївська церква в Синяві: єдина п’ятибанна дерев’яна святиня Наддніпрянщини
Село Синява, розташоване на річці Рось за 1 км на південь від Рокитного, має понад 3600 мешканців. Перша згадка про село датується 1550 роком, але поселення тут існувало й раніше.
Основною архітектурною пам’яткою є дерев’яна п’ятизрубна церква святого Миколая, збудована у 1730 році. Цей храм має п’ять бань і дзвіницю, а його зруби, встановлені на великих дубових брусах, утворюють хрест. Вражаюча пластичність будівлі підкреслюється нахиленими до центру стінами. У 1878 році до церкви додали притвор та дзвіницю.
Миколаївська церква була зведена на місці старішого храму, знищеного татарами, і є однією з найвидатніших дерев’яних церков України. Вона представляє культуру Правобережного Придніпров’я і є єдиною п’ятибанною козацькою церквою Наддніпрянщини. Цей храм має важливе значення для української архітектури, а його унікальність виявляється в тому, що він є спадкоємцем традицій, започаткованих козацькими майстрами.
Троїцька церква в Бушевому: триверхий храм, що зберігає історію тисячоліть
Село Бушеве, розташоване за 8 км на схід від Рокитного, налічує близько 800 мешканців. До 1946 року село носило назву Пруси.
Тут зберігся чудовий зразок дерев’яної архітектури – Троїцька церква, зведена в 1760 році. Ця трьохбанна церква є яскравим прикладом дерев’яного зодчества Правобережжя. Раніше поруч із нею стояла дзвіниця, яку у 1970 році перенесли до Переяславського музею.
До речі, На околицях села збереглися залишки двох поселень І тисячоліття до н.е., укріплене городище періоду XI-XIII століть та кілька курганів, що датуються III–I тисячоліттям до н.е.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці в Тулинцях: дерев’яний монумент вікової архітектури
Церква Різдва Богородиці в Тулинцях, зведена у 1752 році з дубових колод, є пам'яткою архітектури національного значення. Незважаючи на пізніші добудови, храм вражає монументальністю, особливо своїми потужними дерев'яними зрубами та трьома банями. Усередині збереглися розписи кінця XIX століття, а залишки старих хорів додають архаїчного шарму. Ця унікальна споруда переносить відвідувачів у минулі століття, демонструючи справжній дух української дерев’яної архітектури.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці
Тулинці, Київська область
Покровська церква в Бороданях: аскетичність і краса незавершеної історії
Село Бородані, розташоване за 7 км на захід від Богуслава, має близько 100 мешканців.
Оздобою села є Воскресенська церква, збудована в 1800 році — останній приклад козацької церковної архітектури. Її стіни оздоблені вертикальною шалівкою, а відсутність бань і барокових елементів вказує на незавершений проект. Архітектори вважають, що планувалося звести високі барокові бані, але імперська заборона завадила завершенню будівництва.
Церква побудована на місці храму 1745 року. Лаврентій Похилевич згадував, що в храмі зберігалася ікона Божої Матері, ймовірно, ще з попереднього храму. У радянські часи більшість розписів закрили фарбою, але один з них у бабинці зберігся і вражає своєю красою. Церква має особливу атмосферу, навіть у своїй аскетичності.
Церква апостола Іоанна Богослова в Розкопанцях: архітектурна спадщина козацької епохи
Село Розкопанці, розташоване за 1 км на захід від Богуслава, має близько 900 мешканців. В селі знаходиться унікальна дерев’яна церква Івана Богослова, тридільна та тризрубна, що є прикладом козацької архітектури. Спочатку вважалося, що вона була збудована в 1884 році, але архітектор Іван Биков довів, що церква набагато старша — її побудували в 1726 році в Богуславі на правому березі річки Рось.
Після великої повені 1881 року храм був пошкоджений, і громада села Розкопанці викупила його. Церкву перенесли в село і освятили на честь Івана Богослова. Тут хрестили Івана Сошенка — художника та педагога. В радянські часи церква використовувалася як клуб і зерносховище.
Церква апостола Іоанна Богослова у селі Розкопанці
Розкопанецький старостинський округ, с. Розкопанці
Георгіївська церква в Софіполі: храм, що подорожував століттями
Софіпіль, розташований на сході від Тетіїва, раніше був частиною села Галайки і нині входить до складу Галайківської сільської ради, з населенням близько 150 осіб.
Георгіївська церква села Софіпіль має цікаву історію. Згідно з переказами, її збудували наприкінці 18 століття у селі Юрківка, а у 1881 році перенесли до Софіполя. Церква в Юрківці була Михайлівською, а після перенесення стала Георгіївською. Вона належить до рідкісного Наддніпрянського типу козацьких дерев’яних храмів – простих та аскетичних будівель, які можна було легко переміщувати під час набігів. Цей тип став основою для кількох інших типів української дерев’яної архітектури, зокрема Східно-Подільського та Слобожанського.
Церква Різдва Богородиці в Антонівці: духовний спадок козацької доби
Село Антонівка, засноване в 1656 році, стало відоме завдяки церкві Різдва Богородиці, збудованій у 1777 році Антонієм Стефанським у козацькому стилі з дубових колод. Спочатку тризрубна, церква була розширена в 1802 році, коли додали два бічні приділи, а в 1826 році побудували дзвіницю. Церква є типовим прикладом триверхої козацької архітектури, хоча деякі пізніші доповнення, як бляшані барабани під банями, зменшують її автентичність. Церква потребує реставрації, щоб стати важливим туристичним об'єктом.
Козацькі церкви Київської області є не лише архітектурними пам’ятками, але й важливими символами нашої національної спадщини. Вони не тільки розповідають про історію, а й зберігають дух епохи, в якій народжувалася сучасна українська ідентичність. Кожен храм, зведений козаками, відзначається унікальними рисами, які відображають глибоке сприйняття віри, духовності та народних традицій. Збереження і вивчення цих церков є важливим кроком до збереження культурної пам'яті для майбутніх поколінь. Вони продовжують надихати і сьогодні, надаючи можливість кожному поринути у величну історію українського козацтва та його вплив на розвиток нації.
Цей матеріал оснований на дослідженнях та фотографіях, наданих ресурсом Україна-Інкогніта, який зібрав інформацію про козацькі церкви Київщини та зберігає їх візуальну спадщину для майбутніх поколінь.
