В українській народній традиції Масниця змінювалася періодом Великого посту. Напередодні посту були заговини, коли можна було ще вдосталь поласувати скоромним (м'ясною або молочною їжею), що часто супроводжувалося народними гуляннями, вечорницями, родинними трапезами та відпочинком перед тривалим періодом обмеження. Також цього тижня було прийнято не лише веселитися, а й духовно готуватися до посту. Не випадково в останній день Масниці («прощену неділю») просили вибачення у близьких та рідних, відвідували могили померлих.
Піст у християнській традиції, як процес духовного очищення і вдосконалення через обмеження у їжі, покаяння та здійснення благодіяння, установлений з моменту її першовитоків.
У християнській культурі поширені:
1) одноденні пости:
– середа і п’ятниця – в знак того, що в середу Христос був зраджений Іудою, а в п’ятницю розп’ятий;
– на окремі свята – як нагадування про певні події християнської історії;
2) багатоденні пости:
– Великий Піст (за сім тижнів перед Пасхою) – на честь сорокаденного постування Спасителя, про що говориться в Євангелії, і Страсний тиждень – на спомин останніх днів земного життя і страждань Ісуса Христа перед розп’яттям, відзначається особливою строгістю в знак співстраждання Спасителю, котрий взяв на себе гріхи світу;
– Петрів або Апостольський (різний за тривалістю, починається через тиждень після Трійці і до свята Петра і Павла) – на честь апостолів, які після сходження Святого Духа розійшлися по різних країнах благовістити віру християнську;
– Успенський, Богородичний або Спасівка (14 – 28 серпня) – на честь успіння Пресвятої Богородиці, як символу чистоти і стриманості, підтримки немічних;
– Різдвяний або Пилипівський (28 листопада – 6 січня) – до дня Різдва Христового для підготовки зустрічі народження Спасителя.
Шляхом церковного законодавства у практику увійшов лише Великий піст, інші були впроваджені через звичай. Наприклад, Успенський – наймолодший з річних постів, згадки про який є з ІХ ст., – у Греції викликав чимало суперечок з приводу його існування, тривалості і приписів. У Візантійській державі Успенський піст почав входити в ХІ-ХІІ ст., а в ході нарад Царгородського Собору 1166 р. було підтверджено практику і тривалість цього посту. Він був строгіший від Петрівки і Пилипівки і м’якшим за Великий піст. Церковні приписи щодо постування регламентували не лише вживання їжі, вони визначали для духовенства і мирян здійснення відповідних молитовних правил.
З прийняттям християнства в давньоруське суспільство почали проникати елементи більш цивілізаційно розвинутої візантійської культури і релігійних традицій. Харчові обмеження і заборони, притаманні будь-якому народу, на Русі були змінені і доповнені християнськими морально-етичними нормами. Так, автор початкового літописного зводу ХІ ст. монах-полянин дорікав представникам інших давньоруських племен, що вони вживали «все нечисте»: хом’яків і різних гризунів, річкові молюски, як це було поширене у диких та напівдиких народів. Як свідчить етнограф Хв. Вовк, християнство, очевидно, поступово вивело з ужитку подібну «нечистоту», мабуть припинило вживання кінського м’яса. Є підстави вважати, що християнізація давньоруського суспільства зумовила поступовий перехід до рослинної системи харчування, яка вже повністю домінувала в часи козацтва.
На теренах Київської Русі певний час після християнізації також не було єдиної думки щодо трьох постів, крім Великого. Свідчення про них маємо вже з другої половини ХІ ст., часом суперечливі і нечіткі, однак різні церковні джерела того часу їх згадують у різній інтерпретації. Вже у післямонгольський період регламентація дотримання всіх чотирьох постів зустрічається у митрополитів Київських Максима (кін. ХІІІ – поч. ХІV ст.) та Фотія (ХV ст.), що стало обов’язковим для дотримання.
За багато століть християнства церковні настанови посту переплелися з народними кулінарними традиціями, обрядовою культурою та звичаями. На період посту утримувалися від скоромної їжі (м’ясна та молочна, яйця, а під час строгих постів чи пісних днів і риба). Кожен регіон мав своє пісне меню. Уже в козацьку добу традиція постування міцно укріпилася в українській культурі, про що свідчив французький інженер Гійом Левассер де Боплан, котрий відзначав упертість українців у дотриманні постів, які тривали 8-9 місяців на рік і полягали у відмові від м’яса. При цьому існували пом’якшення в постуванні дітям, вагітним жінкам, хворим, подорожуючим тощо. Піст передбачав посилення молитви, звершення покаяння, милостині і добрих справ, а також відмову від розваг. Тому за народним звичаєм у періоди посту припиняли святкувати весілля та різні види веселощів.
Читати більше