Іноземці про Україну ХVІ століття

24.05.2023

637

6699

Виникнення українського козацтва, створення Запорозької Січі зумовили не лише спротив політиці експансії на українські землі сусідніх держав, але й зростання національної свідомості, активізацію національно-визвольного руху та розгортання державницьких процесів. Це, звісно, привертало увагу сусідніх держав, представники яких, можливо, по-новому відкривали для себе Україну — спадкоємицю давньоруської слави Володимира, Ярослава — як землю козацьку, батьківщину мужнього і гостинного народу.

З історії України XVI — XVII ст. є значна кількість мемуарів, написаних іноземцями. Це особливий вид літератури, де подорожні записували незвичні, колоритні сюжети життя народу, його звичаїв, характеру, змальовували культурні здобутки, які їх вразили.

Одним із найцікавіших творів кінця XVI ст. є щоденник дипломата німецького імператора Рудольфа II Еріха Лясоти, що відображує думки іноземців про Україну, її суспільні відносини та народ. У 1594 р. за дорученням Рудольфа II Лясота прибув на Запорізьку Січ схилити козаків стати на імперську службу для боротьби проти турків. Запорожці упродовж літа затягували переговори різними обіцянками і нарешті відмовилися. Але Лясота чудово ознайомився з Україною та її народом, дав відомості про перші роки утворення і героїчної діяльності Запорозької Січі, залишив описи України.

Серед міст України, укріплених і досить розвинутих по тим часам, Е. Лясота згадує Львів – столицю Червоної Русі, і Кам’янець на Поділлі. Міста мали свої єпископські кафедри, воєводства, староства, укріплені замки — у Львові два (у місті і за ним на високій горі з чудовим оглядом на декілька миль), а в Кам’янці замок був з’єднаний з містом через високий міст, крім того місто вирізнялося сильним природним захистом, що робило його унікальним навіть порівняно з містами Польщі. Львів уславився розвинутою торгівлею, яку вели переважно вірмени, які мали свою прекрасну церкву. Привернуло увагу дипломата і велике (4 тис. домів), нове укріплене місто Прилуки – із замком, оточене родючими ланами і пасовиськами, серед котрих дивували розкидані поодинокі маленькі будинки зі стрільницями, куди ховалися селяни під час татарських набігів. Через постійну татарську загрозу кожен селянин, йдучи в поле, завжди мав із собою зброю (рушницю, шаблю чи тесак).

Київ Е. Лясота описує як колишню славну столицю самостійного князівства – велике і укріплене місто із великою кількістю прекрасних церков, громадських і приватних будинків. Серед яких особливо славний і величавий собор святої Софії, що немає рівних по величині, збудований князем Володимиром за зразком святої Софії в Царгороді. Дипломат захоплюється архітектурним та мистецьким виглядом храму: мозаїка на склепіннях, вистелена кольоровим камінням долівка, горішні хори, обрамовані поруччями з плит блакитного каменю з ажурним різьбленням, закручені сходи, що ведуть на вежу, в якій, за переказами, Володимир скликав Раду — легке, ясне приміщення, що мало назву «столиці Володимира». При цьому Е. Лясота констатує велику занедбаність церкви, що, однак, зберігала колишню велич.

Вразила подорожнього і Золотоверха Михайлівська церква: прекрасна споруда з округлою позолоченою банею; стіни якої прикрашені мозаїкою, а підлога – маленькими кольоровими камінчиками. Захоплює Лясоту і Печерський монастир з чудовою мурованою церквою в ньому.

Е. Лясота відзначав певне запустіння і суттєве руйнування старого Києва і розбудову внизу в долині, на правому березі Дніпра, сучасного міста, що займало досить велику площу, на якій розкинулися будинки з садочками, багато дерев’яних церков (лише на площі кам’яна). Високо на окремій горі розташований дерев’яний, обмазаний глиною замок, що займав великий простір. Наявність у місті кафедри католицького єпископа і соборної церкви (хоч і зовсім занедбаної, дерев’яної), існування не дуже заможної вірменської громади зі своєю церквою свідчить про поліконфесійність та етнічну терпимість України.

Під час перебування на Запорозькій Січі, Е. Лясоту вразили високий рівень вихованості запорозької старшини і добра обізнаність з особливостями європейських дипломатичних зносин. При прибутті на острів Базавлук запорозька старшина зустріла дипломата з почестями: вислали назустріч почет, на славу посла стріляли з гармат. На другий день запорозький гетьман з кількома старшинами здійснив візит до посла, а потім приймав його у себе. При здійсненні аудієнції було дотримано всіх тонкощів етикету дипломатичного прийому, що неабияк здивувало Е. Лясоту, як і знання старшиною політики сусідніх країн, особливостей, тонкощів та інтриг політичних реалій того часу. При тому козаки зауважували, що не мають звичаю вступати на службу і йти в похід за непевних умов і тому бажають підписання офіційного договору.

Цікава інформація в спогадах дається про посла московитів, котрих зарубіжні автори того часу часто характеризували як підступних і лукавих. І цього разу перед німецьким дипломатом московський посол видавав себе як покровителя запорожців, котрі, нібито перебувають на службі московського князя, у той час як прибув він на Запорожжя в ролі прохача і спостерігача.

Лясота характеризував запорожців хоробрими і підприємливими людьми, котрі з дитинства вправляються у військовому ділі, прекрасно знають ворога (турків і татар), мають власні гармати і багато з них вміє поводитися з цією зброєю, так що немає потреби утримувати окремих гарматників (як це було заведено в німецькому війську), їх старшина задовольняється загальним пайком, не вимагаючи більшої плати.

Наприкінці оповіді Е. Лясота підсумовував, що запорозькі козаки користувалися величезними впливами не лише в Україні, на них озиралася вся Польща, внутрішні справи якої не досить сталі. Набути приязнь українського козацтва для німецького дипломата видавалося важливою справою.