UaEn

КОЛИСКА

22.02.2023
580
4
14212
КОЛИСКА

Важливим атрибутом житлового простору українців здавна була колиска («люлька», «люля», «колибка», «баюкалка», «гойдалка») – традиційне «ліжечко» для спання і колисання дитини. Її відсутність робила оселю сиротливою і нещасливою: «Що ж то за сім'я, що в хаті колиски нема».

В Україні в основному використовували підвісні колиски, що було пов'язано з практичними міркуваннями (тепле повітря піднімається догори) і релігійними переконаннями, що в такому  ліжечку дитина перебуває під захистом небесних сил. Колиски виготовлялися з доступних матеріалів: деревини, лози, мотузок, шкіри, полотна, соломи. Залежно від форми, матеріалу, конструкції їх поділяють на типи: рамкові, плетені, дощаті, цільнодовбані. Колиску виготовляли лише з «чистих» листяних порід дерев (клена, явора, калини, ясена, ліщини, горіха). Для дівчаток колиску майстрували, використовуючи жіноче дерево, для хлопчиків – відповідно, чоловіче. Доручали виготовляти колиску лише найріднішим – батьку, діду, дядьку, хрещеному батьку, тим кому довіряли і вірили в їхню позитивну енергетику. Складніші типи колисок замовляли майстрам, обов’язково з добрим серцем, гарною репутацією, відповідним родинним статусом (не розлученим, гарним сім’янинам).

Традиційна українська колиска мала вигляд коробки. Стінки (рама) називались бильцями. По кутах підвісної колиски прив'язували чотири мотузки (вервечки), на яких вона підвішувалася до гака чи кільця, укріпленого на сволоку (стелі). До бильця прив'язували мотузок  «почіпку», петельку на вільному кінці якого мати надівала собі на ногу, щоб качати колиску.

В родині колиска завжди була одна й могла служити багатьом поколінням до 200 років. Щасливі люльки, в яких малюк зростав здоровим і невередливим, цінувалися і передавалися у спадок. Якщо дитина помирала, то в її колиску більше немовлят не клали, а відносили до лісу. Якщо немовлята благополучно виростали, колиска вважалася щасливою й залишалася для наступних діток. До народження наступної дитини, місце в колисці займала лялька, яка охороняла її від нечистої сили. Якщо подружжя вже не здатне було народжувати дітей, колиску виносили на горище. Нищити її заборонялося – «тоді в роду не буде дітей». Якщо молоде подружжя не мало дітей, то йшли на гостини до породіллі щоб поколихати колиску з її дитям. Непридатну для використання колиску  залишали в лісі на дереві. 

Колиска мала не лише утилітарне, але й сакральне значення. Щоб злі духи не чіпали дитину, в колиску клали обереги: нагрудний хрестик, отриманий при хрещенні, іконки, освячене зілля, лозу, часник, окраєць хліба, квітку будяка, бурштин. Під колиску клали колючі та ріжучі предмети: ножиці, ножі, гребінь. На дно колиски стелили солому: для донечки пшеничну, синочка – житню. Під подушку, щоб дитина краще спала, клали чебрець, безсмертник, м’яту, шишки хмелю. Обов'язковим атрибутом колиски був полог. Він охороняв малюка від комарів, мух, світла, нечистої сили.

З колискою пов'язана вервечка обрядових дій, вірувань. Заборонялося колисати порожню колиску, дитина в ній не зможе спокійно спати. Не можна гойдати її удвох, це могло спричинити сварку у сім'ї. Не можна сидіти, повернувшись до колиски спиною. Не можна залишати у дворі після заходу сонця. Розташовували її таким чином, щоб дитинка спала ніжками у напрямку до дверей, а головою на схід сонця. Виносили колиску з хати лише головою вперед. Не передавали колиску з дитиною через поріг. На третій день після народження дитини відбувалося ритуальне вкладання її у колиску. На цей час дитя мало бути охрещеним. Перш ніж покласти в колиску немовля, туди «переночувати» клали ляльку-мотанку, колодку аби все зле і нечисте, що могло бути в колисці, перейшло на них. Часто першим  колисали кота,  примовляючи: «Як на кота муркота – на дитину дрімота». Вважалося, що він зможе наділяти дитину спокійною вдачею, приносити солодкий сон. Заколихування дитини обов’язково супроводжувалося колисковою піснею, що виступала вербальним оберегом.

Колиски, що дійшли до нас із минулих століть, це чудове творіння, родинна реліквія і національний символ, що забезпечував збереження традицій, спадкоємність поколінь. У фондовому зібранні Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» зберігається 25 колисок різної конструкції (хатні й польові),  датовані поч. ХІХ – сер. ХХ ст.

 

Олена Жам,

провідний науковий співробітник Музею хліба науково-дослідного філіалу «Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини» НІЕЗ «Переяслав»

 

Відгуки Відгуки про організатора 0

Залиште свій відгук
UaEn