UaEn

НАРОДНА МЕДИЦИНА ТА ЛІКАРСЬКІ ЗАКЛАДИ В УКРАЇНІ: ВІД КИЇВСЬКОЇ РУСІ ДО XIX СТ.

29.03.2023
589
4
8513
НАРОДНА МЕДИЦИНА ТА ЛІКАРСЬКІ ЗАКЛАДИ В УКРАЇНІ: ВІД КИЇВСЬКОЇ РУСІ ДО XIX СТ.

Історія народної медицини веде свій початок із знахарства. Поширеними були і елементи магії в народній медичній практиці, що пов’язано із діяльністю ворожбиток-шептух, цілителів, знахарів. Одночасно давнє походження має лікування травами (народне травознавство), що часто поєднувалося із вербальними методами (молитовна форма, замовляння, заклинання тощо). Відомості з народної медицини в Україні зафіксовані у пам’ятках давньоруської культури «Травники», «Зілейники», з XVIII ст. поширюються народні порадники. Зародившись із первісних часів, цей вид лікувальної практики поширений і до сьогодні.

Осередки першої офіційної медицини виникли при княжих дворах, а медична практика в Київській Русі була привілейованою професією. Першою медичною працею вважається науковий трактатХІІ ст. «Мазі» княгині Євпраксії Мстиславівни.Загалом, як у давньоруські, так і козацькі часи на теренах України населення широко володіло методами лікування травами, які заготовляли в певні періоди, у зв’язку з епідеміями поширеними були окремі профілактичні знання. Активні військові дії спонукали до розвитку хірургії та надання першої допомоги при пораненнях. Скажімо січові козаки вміли не лише зупиняти кровотечу, але й лікувати відкриті переломи, видаляти кулі і роздроблені кістки, проводити ампутації тощо. Розвивалися знання про знеболюючі, антисептичні засоби, способи антисептичної обробки інструментів та ін. Про досить ефективні і незвичні методи лікування в козацькій практиці згадував французький військовий інженер Гійом Левассер де Боплан (наприклад лікувальні суміші гарматного пороху або попелу і горілки).Широко розповсюдженими серед козацьких медиків були фіто- та аромотерапія. Зрештою, традиція українців наповнювати хату духмяними травами мала не лише естетичне, але й лікувальне значення.

Створення медичних закладів на теренах України пов’язане з християнізацією давньоруського суспільства, поширенням візантійських традицій та благодійництва, і розпочалося при церковних установах. Засновником лікарської справи в Києво-Печерському монастирі вважається Агапіт Печерський, котрий зцілював хворих молитвами та травами і за легендою врятував від смерті князя Володимира Мономаха. Храми на честь Агапіта Печерського часто встановлювали на території лікарських закладів. На території Києво-Печерської Лаври у ХІІ ст. було засновано шпиталь для хворих та немічних ченців. За візантійською традицією, при монастирських лікарнях діяли богадільні (благодійна установа для утримання самотніх непрацездатних осіб). Один із перших притулків для нужденних хворих і немічних діяв при Києво-Печерському монастирі. Відомості про заснування шпиталю для хворих і бідних у м. Львові зафіксовані у міських актах 1377 р. Із XVI ст. організацією благодійних шпиталів і притулків в Україні займалися церковні братства. У період Козаччини мережа богаділень-шпиталів значно зросла, оскільки зросла потреба забезпечувати догляд за скаліченими й немічними вояками. Великі військові козацькі шпиталі діяли при Трахтемирівському Успенському, МотронинськомуТроїцькому, Межигірському монастирях та ін. 

Після того, як московський царизм в Україніпочав наступ на незалежну українську церкву, було знищено і традиційну систему благодійництва, а разом з нею зазнали трансформації і заклади лікарської допомоги. Система притулків була підпорядкована державним органам і мала на меті зменшити кількість жебраків на вулицях. Так, у кінці XVIII ст., за наказом імператриці Катерини ІІ, почалася ліквідація великого церковного землеволодіння, у зв’язку з чим, скажімо, було ліквідовано Свято-Троїцький Києво-Кирилівський монастир, при якому функціонувала відома військова і громадська богадільня. А з початку ХІХ ст. на базі колишнього монастиря почалося створення Києво-Кирилівських богоугодних закладів (будинок інвалідів, лікарню, богадільню), що розрослися в лікувальний комплекс. 1843 р. відкрито фельдшерську школу, на початку ХХ ст. акушерську клініку та ін.Підпорядкування системи лікарської допомоги державним органам передбачало не лише державне регулювання медичної сфери, але й офіційний нагляд за діяльністю відповідних церковних і громадських установ. Медичні навчальні заклади Москви і Петербургу стали засобом русифікації української інтелігенції, чимало вихідців з якої поповнили лави багатьох російських установ.

Попри несприятливі політичні обставини, глибокі традиції народної медицини та академічної освіти в Україні створили передумови для розвитку професійної медичної системи. Медичні кадри в Україні формували спочатку Києво-Могилянська академія, а з ХІХ ст. – університети Києва, Харкова, Одеси. Медицина в Україні другої половини XVIII – початку ХХ ст. представлена цілою когортою відомих імен, у т. ч. нобелівського лауреата І. Мечникова. Особливі досягнення спостерігалися в галузяхакушерства і гінекології, імунології, бактеріології і епідеміології. Протягом ХІХ ст. було сформовано мережу лікувальних закладів, які після реформ 1860-их рр. перейшли в опіку земств та магістратів.

Оксана Тарапон, 

провідний науковий співробітник науково-дослідного відділу 

історичного краєзнавства НІЕЗ «Переяслав»

Відгуки Відгуки про організатора 0

Залиште свій відгук
UaEn