Обрядовість Зелених свят знаменувала завершення весняного і початок літнього календарного циклу, «сходяться кінець весни з початком літа».
Зелена Неділя, яка цього року святкується 4 червня – найпоетичніше свято, що тісно пов’язане з природою. В наш час – це складова християнського свята Трійці. У дохристиянські часи це було цілком самостійне свято, яке тривало цілий тиждень. Починалося воно у четвер (на сьомому тижні по Великодню, цей день ще називали Семик) та закінчувалося наступного четверга, який мав назву Русальний великдень. Тобто це цілий обрядовий комплекс, направлений на ріст рослин і на майбутній врожай.
В першооснові своїй це свято предків, свято пошанування померлих. Відповідно, всі обряди, всі ритуали в ці дні були спрямовані на те, щоб викликати з потойбічного світу та пошанувати померлі душі, а також духів (це малі божества — русалки, мавки та ін.). Вони повинні були допомогти тим, хто ще господарює на землі, виростити врожай. Адже, саме в цей час квітує жито, зріє садовина, городина. Щоб разом з добрими не потрапили злі, темні сили, щоб убезпечитись, вберегтись від них, іншими словами, від впливу негативної енергії і використовували трави-обереги. Особливо слід виділити клечання з осики: його ставлять на воротах і по кутах повітки, щоб захистити худобу від відьми. Це дерево має особливу силу протидіяти нечисті. З цією ж метою з’являється і полин – захист від русалок, що виходять цієї ночі зі своїх водойм на суходіл.
На Семик дівчата влаштовували гуляння, завивали березу. Троїцькі вінки, що їх завивали на березі, означали перехід весни в літо. На початку літа звивають троїцький вінок з берези, потім купальський вінок з квітів і, врешті, жнивний вінок з жита чи пшениці. Подібно до того й барвінковий або рутяний вінок, що його плетуть для нареченої перед шлюбним вінцем, наче завершує її дівоцтво, весну її життя. Звичай завивання берези був поширений на півночі та сході України. У центральній її частині в ці дні дівчата носили уквітчане вінками й стрічками деревце. На Полтавщині водили «тополю», на Поліссі – «куста».
Чи не найколоритніший елемент цих свят у наддніпрянських селах – віха. Ідея віхи – тимчасова капличка і знак сонця, це і священне дерево і знак енергії. Це антена між землею і космосом, енергетичний коридор для енергообміну. Віху ставили в кожному кутку села, розбирали обов’язково на третій день, в іншому випадку почнуть мерти ті, хто ставив її, тобто молодь села. Траву з віхи не викидали, вона мала магічну силу, тому її згодовували худобі. Цими днями, зазвичай, ішов дощ.
Ось як згадує про віху М. Максимович: «На Україні парубки ставлять обрядового дуба: так називають довгу жердину з прикріпленим угорі колесом, що її всю прибирають травою, квітами. Господині, знаючи, що будуть спустошувати їхні городи, стережуть їх; але в тому й полягає молодецтво, щоб накрасти квітів там, де їх стережуть. Дівчата допомагають парубкам прикрашати квітками й стрічками звабне колесо, під яким у перші дні Зеленого тижня відбуватиметься спільне гуляння. Обрядового «дуба» ставлять у клечальну суботу на вигоні або вуличному майдані. Довкола викопують невеликого рівчака, подекуди ставлять навкруг і березове клечання. У с. Рогозів ця жердина з колесом називається сухим дубом, приспівують:
Розвивайся, сухий дубе, бо на тебе мороз буде!
Я морозу не боюся, прийде весна – розов’юся!»
На Переяславщині Русальний великдень (четвер на восьмому тижні називали Сухим четвергом). В цей день не можна турбувати землю, бо буде велика посуха. Натомість, українці просушували одяг. На Правобережжі проводили русалок, всіх тих, кого запрошували на землю. На Поліссі ходили на кладовище, носили клечання, гарячі пироги, варені яйця. Купатись на Зелені свята не можна.
Читати більше