Твори іноземців ХVІІІ ст. про Україну
До кінця ХVІІ ст. Україна в свідомості європейського політикуму чітко закріпилася як важливий геополітичний суб’єкт. Так, голландський резидент у Москві І. В. фон Келлер у листах до свого уряду 1677-1679 рр. українські землі називав не інакше як Україною, зі столицею в Києві, козаків українських – «красою козацької нації», перед якими запобігають і Туреччина, і Московщина. Улітку 1679 р. він пише, що найголовніше і найбагатше українське місто Київ «тепер стає неначе наречена, до якої сватаються турки, татари й тутешні кавалери».
Однак, у ХVІІІ ст. визначився поділ України між Польщею та росією, що позначилося тяжкими соціально-політичними умовами, насадженням кріпосницьких відносин, посиленням військових повинностей, наступом на козацтво та нищенням автономних традицій українства. Участь росії у Північній війні посилювала грабунки і експлуатацію посполитих в Україні, виснажувало широке використання козаків для забезпечення військових інтересів монархії.
Після спроби І. Мазепи вирватися з-під руки царя і домогтися незалежності для України в союзі зі Швецією, постать гетьмана стає чи не найбільш котроверсійною у вітчизняній та зарубіжній літературі. До його образу зверталися політики, історики і митці – ерудит та інтелектуал, який володів кількома іноземними мовами, меценат і поціновувач мистецтва, котрий захоплювався колекціонуванням зброї, мав велику бібліотеку і виступав щедрим меценатом українського мистецтва, своїм несподіваним виступом проти російського монарха на боці Швеції справив велике враження на європейську громадську думку. Фактично завдяки перемозі Петра І над шведами у Полтавській битві 1709 р. Росія здобула статус великої європейської держави, що визначило подальшу долю козацької України. Все частіше іноземні гості порівнюють козацьку Україну з російською монархією. А європейську спільноту сколихнула звістка про звірячу розправу московитів над мирними мешканцями Батурина, як помста за військовий виступ Мазепи.
У кінці 1704 р. у козацькій столиці перебував французький дипломат Жан Балюз, котрий у творі «Опис подорожі до Батурина» описав країну козаків. Він був вражений освіченістю й інтелектуальним рівнем Мазепи, який з лікарями-німцями говорив німецькою, з італійськими майстрами – італійською, з послом спілкувався досконалою, «добірною й чепурною» латинською мовою, запевняючи, що не добре володіє французькою, хоч посол зауважив наявність у гетьмана французьких і голландських газет. Далі про Мазепу він пише: «Він дуже поважаний у козацькій країні, де нарід, загалом свободолюбний і гордий, мало любить тих, що ним володіють. Привернув Мазепа козаків до себе твердою владою і великою воєнною відвагою... розмова з цим володарем дуже приємна, він має великий досвід у політиці й, у протилежність до московців, слідкує й знає, що діється в чужоземних країнах. Він показував мені збірку зброї, одну з найкращих, що я бачив у житті, а також добірну бібліотеку, де на кожному кроці видко латинські книжки».
1731 р. в Руані вийшов знаменитий твір французького письменника-історика, представника Просвітництва Вольтера «Історія Карла XII», перевиданий до кінця ХІХ ст. понад 100 разів. Вольтер загалом у привабливих рисах описав постать гетьмана, указавши на його освіченість, договір з Карлом ХІІ та загальне прагнення України звільнитися від російського і польського панування.
Вольтер зазначав, що Україна завжди прагнула до свободи, але, оточена Москвою, Туреччиною і Польщею, була змушена шукати протектора, тому спочатку піддалася Польщі, яка поводилася з нею як з поневоленою країною, потім – Московії, що за звичаєм московитів уярмила «її неначе рабів», позбавивши давнього права обирати гетьмана. За словами Вольтера відмова Мазепи допомогти Петру І зробити козаків більш залежними, оскільки, на думку гетьмана, «становище України і характер її нації є непереможні для здійснення царських планів», розлютила п’яного царя, який назвав Мазепу зрадником і пригрозив посадити на палю. З поверненням в Україну, Мазепа вирішив повстати, «стати незалежним володарем і створити могутнє королівство з України та відламків Росії». Вольтер характеризував Мазепу як відважну, далекозору, невтомну, хоч і поважного віку, людину. Попри невдачу Мазепи і шведських військ, Вольтер зауважує на величезну підтримку гетьмана шведів, що дало їм змогу втриматися у невідомій країні.
Полтавська трагедія та негідна варварська поведінка московського війська в Україні викликала в Західній Європі обурення і осуд. Так, представник французького уряду в Царгороді Феріоль, пояснюючи крок Мазепи, указував, що козаки не були природними підданими царя, а перебували лише під протекцією, тому ніхто не може звинувачувати їх у захисті вольностей, на які почався наступ. Вебер у своїх «Спогадах» (Франкфурт, 1720) писав про страхіття катувань, помсти та війни, принесені в Україну московським генералом Меншиковим: «Україна залита кров’ю, зруйнована грабунками і виявляє скрізь страшну картину варварства переможців».
Попри російський колоніальний вплив, що активізувався з другої половини ХVІІІ ст., Україна залишалася розвинутою і цивілізованою, що різко контрастувало з Московією, котра вже заявила свої амбіції на імперію. Цей контраст не могли не помічати подорожуючі іноземці. Юль Юст, котрий у 1709-1712 рр. перебував на посаді датського посла в Росії, писав, що «все населення Козацької України, відзначається великою ввічливістю й охайністю, одягаються чисто і чисто утримують оселі». При відвіданні Печерської Лаври був приємно вражений не лише ввічливістю митрополита та його добрим знанням латини, а й можливістю вільно спілкуватися латинською мовою з монахами. Більше того, посол констатував, що по українських селах люди до церкви ходять з молитовниками, тобто грамотні, у той час як «друга особа після царя» князь Меншиков не вміє ні читати, ні писати. Попри значні руйнування міст в Україні, Юль Юст писав, що «найостанніший його будиночок» тут чистіший від «найпишніших московських палат». Британський вчений, мандрівник Джозеф Маршалл, подорожуючи Україною 1769-1770 рр., підкреслював, що відчував себе вільним і у безпеці, попри тодішню війну з Туреччиною. Порівнював Україну з найкращими провінціями Англії, а про український народ писав: «Сучасне українське покоління – це моральний і добре вихований народ».
