Україна доби Богдана Хмельницького в описах іноземців (середина ХVІІ ст.)
Національно-визвольна війна України проти Речі Посполитої – однієї з могутніх європейських держав середини ХVІІ ст., непересічна постать Богдана Хмельницького визначили незгасаючий інтерес до України не лише її сусідів, але й політичного «бомонду» того часу, зокрема, державних діячів, дипломатів, письменників. Іноземці намагалися особисто побачити українську землю, здобути прихильність козаків та їх лідера. Французи, італійці, англійці, німці, шотландці, шведи, голландці, сирійці зазвичай прихильно описували нашу країну, часто із захопленням і подивом.
Найбільш цікаві записки залишив посол Венеційської Республіки Альберто Віміна да Ченеда, що прибув до гетьмана Б. Хмельницького у 1650 р. для збору відомостей про Військо Запорозьке та можливостей організації антитурецької коаліції. Альберто Віміна залишив рукописну «Реляцію» про географію, історію, етнографію України, звичаї козаків, характеристику гетьмана (видана обмеженим накладом 1890 р.). Нашу землю називає Україною, мову – русинською, устрій – республіканським. За словами Віміни, козаки майстерно володіють ремеслами, гірше – хліборобством. Указує, що в Польщі до козаків відносять всіх легко озброєних, хто воює кінно, з луком і гвинтівкою. Зазначає, що козацька країна здавна була населена войовничим і звичним до зброї «руським плем’ям», що було необхідним в умовах постійних нападів татар.
Про багатство землі на Запоріжжі пише, що вона до тієї міри плодюча, що «не тільки може бути поставлена поруч з найбільш культурними країнами Європи, але й задовольнити вимоги найбільш завзятого хлібороба». Автор відмічає багатство злаків, молочної і м’ясної продукції, риби, розмаїття і якість овочевих і фруктових продуктів, які він порівнює з кращими європейськими сортами. Земля України видавалася йому настільки багатою, що його дивувало нехтування населення певними дикими плодами, які не збиралися.
Попри зовнішню простоту вигляду і поведінки, козаки мають гострий розум. Щодо способу правління, найвищим державним органом козаків є Рада, де в присутності гетьмана вирішуються всі справи. Віміна підкреслює, що обговорення в козаків проходить без «чванства», маючи на меті спільне благо, тому визнавши кращим погляд інших, вони приєднуються до нього. Республіку козацьку Віміна порівнює зі спартанською, якби ще «у козаків так само шанували тверезість». Автор висловлює цікавий погляд, що козаки лише тому не живуть у повному достатку і комфорті, бо зайві прибутки пропивають і взагалі не дорожать багатством і задовольняються малим, при тому понад усе дорожать свободою.
Б. Хмельницький, за описом Віміни, – високого зросту, міцної будови, розсудливий думкою, з проникливим розумом, м’який і простий у поведінці, чим здобуває собі любов вояків, разом з тим, тримає їх у дисципліні гострими вимогами. Усім відвідувачам простягає руку і запрошує сісти, якщо це козаки. Світлиця гетьмана відзначається простотою, «щоб пам’ятати про своє становище і не захопитися духом надмірної гордості».
З детальних описів України, культури, звичаїв і побуту українців середини ХVІІ ст. особливо цінний щоденник подорожніх нотаток Павла Алепського (з міста Алеппо в Сирії) «Подорож патріарха Макарія» , секретаря антіохійського патріарха Макарія ІІІ, що подорожував по Україні в 1654 і 1656 рр. Це єдине арабомовне джерело про Україну ХVІІ ст., копії якого зберігаються в Британському музеї, Паризькій національній бібліотеці та ін.
Алепського вразила зустріч Б. Хмельницького з патріархом, рівень виховання гетьмана і поваги до патріарха, якому віддавали шану як найдорожчому гостеві – починаючи від церемонії зустрічі при в’їзді в місто, дотримання етикету гостинності і завершуючи особистим теплим ставленням (на відміну від володарів Валахії і Молдовії). Указує на контраст між світовою славою гетьмана Хмеля, на честь військових здобутків якого складали оди в Європі, і його простотою зовнішньою і способу життя: щирий, спокійний, мовчазний, але не відсторонений від людей, усіма справами займається особисто, поміркований у їжі і питві, одязі. Вразила відсутність особливої обслуги при гетьманові та дорогого побутового начиння, адже в походах козацька старшина цим нехтує. Високий рівень гостинності Б. Хмельницького і розвинуту політичну дипломатію, до речі, описував і член шведського посольства до гетьмана К.Я. Гільдебрандт, який був в Україні 1556-1557 рр.
Про Україну Павло Алепський пише із захопленням. Відмічає високий рівень культури, велику освіченість української верхівки, наявність серед монастирських наставників учених, правників, промовців, які розробляють глибокі питання. Неабияк здивувало, що мешканці України, за малими винятками, у т. ч. жінки і дівчата, вміють читати, знають порядок церковної служби і співу. Священники вчать сиріт, не дозволяючи тинятись по вулицях, адже через страшні війни Україна була переповнена вдовами і сиротами. Вечорами сироти ходять по домівках просити милостиню, співаючи хором гімни Богородиці, одержуючи пожертву, що підтримує їхнє існування до закінчення навчання. Тому більшість із них письменні. У будинки для бідних і сиріт, що є у всіх населених пунктах, заносять милостиню, – не так, як у молдавськім або волоськім краю, де жебраки ходять юрбою по церквах, заважаючи людям молитися.
Вражає автора українське будівництво – міське, оборонне і церковне: дзвіниці і вежі з годинниками, водограї на площах, церкви в усіх містах, наявність лазень для мешканців. Чигирин порівнює із замком в Алеппо, просторий та природньо захищений болотами, хоч і знаходився у руїнах.
