Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» (НІЕЗ «Переяслав») — один з найбільших музейних комплексів (заповідників) України (загальна площа — 3050 га).
До його складу входять території міста Переяслава, його околиць та Переяслав-Хмельницького району, навколо яких визначені охоронні зони. Заповідник існує на базі пам’яток історії та культури, різних колекцій, що мають велике історичне та художнє значення. До його складу входять понад 400 об’єктів та пам’яток культурної спадщини.
Місто Переяслав має давню і видатну історію. За даними російських літописів, він був третім містом давньоруської держави — після Києва і Чернігова. А Переяславське князівство відігравало важливу роль південного форпосту на шляху набігів степових кочівників на Київ.
На початку 1950-х років краєзнавчий музей займав всього три кімнати в родовому будинку друга Тараса Шевченка — місцевого лікаря А. Козачковського. Через три роки була створена нова експозиція, відкриття якої відбулося 13 квітня 1954 року — до святкування ювілейної дати — «300-річчя возз’єднання України з Росією». В цьому ж році рішенням Ради Міністрів УРСР музею присвоїли III республіканську категорію і дали назву «Переяслав-Хмельницький державний історичний музей».
На базі цієї установи і створеного ним комплексу пам’яток в 1979 році був відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР було утворено Державний історико-культурний заповідник, перейменований 15 березня 1999 року постановою Кабінету Міністрів України в історико-етнографічний.
Статус національного заповідника надано Указом Президента України від 1 червня 1999 року.
Першим директором заповідника був Заслужений працівник культури України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, Герой України Михайло Іванович Сікорський (з 1951 по 2008 роки).