Спасо-Преображенський Межигірський монастир

Оповитий легендами Спасо-Преображенський Межигірський монастир, величний духовний осередок християнства, що розташовувався за 10 кілометрів від Києва, в долині між пагорбами, які на Поліссі називали «горами», нині лишився тільки в писемних документальних свідченнях та на старих світлинах. А тим часом цей православний чоловічий монастир разом із Києво-Печерською лаврою був другим ставропігійним монастирем Київської єпархії та зажив собі слави завдяки духовній опіці над запорозькими козаками.
Згідно з легендою, обитель було закладено за 4 кілометри від Вишгородського замку грецькими монахами на чолі з митрополитом Михаїлом у 988 році. Письмові джерела свідчать, що саме ця сторінка давнього монастиря була завершена у 1482 році, коли його було зруйновано під час нападу хана Менглі Гірея на Київ. Утім, невелика кількість ченців там жила, хоча монастир і був уже руїною.
Києво-Межигірський монастир було відбудовано у 1523 році за сприяння українського духовенства, що отримало на це дозвіл від польського короля Сигізмунда. У дрій половині XVII ст. Межигірський монастир став «військовим» монастирем Запорозької Січі. Його ченців направляли як церковнослужителів до січових церков і шпиталів для старих запорожців. Тут було поховано відомих козацьких ватажків — Семена Палія, Євстафія Гоголя та інших. Цей монастир православна українська заможна спільнота підтримувала і коштами, й землями, які йому заповідала, тож обитель у першій половині XVІI стала великим економічним господарством. А Богдан Хмельницький під час свого гетьманування надав монастирю привілеї. Продовжили цю традицію й інші українські гетьмани.
На той час будівлі монастиря були дерев’яними. У 1717 році страшна пожежа зруйнувала Спасо-Межигірський монастир. Відроджується він знову в 30-ті роки XVIII ст. завдяки фінансовій підтримці козацтва, Але не надовго.
Закритий указом Катерини ІІ 10 квітня 1786 року.
У червні 1843 року Києво-Межигірський монастир відвідав Тарас Шевченко. Тут він створив рисунок олівцем «Києво-Межигірський монастир». Про Межигірський монастир згадує у своїх творах «Чернець», «Заступила чорна хмара» і «Невольник», «Близнецы».
Унікальною пам’яткою православної релігії й справжнім архітектурним шедевром був Свято-Преображенський собор Межигірського монастиря. Збудований у 1676– 1690 рр. це був величний храм у стриманій ренесансно-бароковій стилістиці на шести стовпах з трьома апсидами і п’ятьма банями вгорі й з прибудованою низькою галереєю. Петропавлівська надбрамна церква-дзвіниця була зведена у 1772–1774 рр. відомим київським архітектором І. Григоровичем-Барським, а профінансував будівництво кошовий 50 Запорізької Січі П. Калнишевський.