Дзвонкова криниця

Дзвонкова криниця — древнє джерело в селі Нових Петрівцях — єдиний свідок того, що раніше на цьому місці був Києво-Межигірський Преображенський монастир. Джерело славиться смаком і цілющими властивостями води.
Коли з’явилося це джерело — достеменно невідомо, але вірогідно, що йому вже більше тисячі років. За переказами, його назва — Дзвонкова криниця — походить від того, що ще у 988 році ченці на цьому місці побудували каплицю із встановленими срібними дзвіночками. Вважають, що робили вони це для того, аби на цю дзвінку музику в джерело монастиря через струмок із самого Дніпра припливало багато риби. А ще коли вода сильними струменями вдаряла у дзвіночки, то лунав мелодійний дзвін.
Про цілющі властивості цієї води свого часу ходили легенди по всій Україні. Козаки саме нею лікували свої рани. А багаті кияни старалися щотижня у вихідні приїжджати у Межигір’я відпочити та напитися цілющої води. Історія монастиря, як і багатьох інших українських святинь, закінчилася із приходом радянської влади. У 1934 році його підірвали, а на згадку залишилося тільки джерело, вода з якого має дещо металевий присмак через високу концентрацію заліза і аж дзвенить, пружно переливаючись. У 1787 р. Катерині ІІ, яка приїздила до Києва, привозили воду із Дзвонкової криниці. «Дзвонкова криниця стоїть під крутою, порослою деревами горою Щиголь. Просто з неї виринає неспинне тисячолітнє джерело. Його чисту, прозору воду пили князівські дружинники, козаки, ченці, філософи-мандрівники, які, сповідуючи заповіти Григорія Сковороди, ходили босоніж рідною землею. Схилявся над струмком і Тарас Шевченко», — зазначав письменник Микола Славинський у статті «Сучасна Троя біля Вишгорода».
Двічі був у цих місцях Великий Кобзар. Тарас Шевченко вперше відвідав Межигір’я у червні 1843 року. То був час, коли в монастирських приміщеннях працювала фабрика з виробництва фаянсу. Як художник, Тарас Григорович тоді працював над серією живописних робіт «Мальовнича Україна». У своїх малюнках він зобразив Вишгород, Нові Петрівці, Межигір’я. Пив воду із Дзвонкової криниці.
Її також зобразив на своїх малюнках, а ще згадував Межигір’я і у своїй поемі «Чернець». …Іде чернець дзвонковую У яр воду пити, а згадує, як то тяжко Було жити в світі… Вдруге Шевченко побував тут у 1846 р. Про перебування тут Кобзаря нагадують встановлені пам’ятні знаки. До 195-річчя з дня народження Шевченка тут встановили пам’ятний знак у вигляді тризуба і розмістили на ньому уривок із поеми «Чернець».
Жителі Нових Петрівців у 1990 р. біля Дзвонкової криниці звели капличку, а на початку 2000-х біля джерела споруджено невеличку дерев’яну церкву Преображення Господнього. З 2000 р. Дзвонкова криниця є гідрологічною пам’яткою природи місцевого значення й нині розташовується на території Старопетрівського лісництва, яке займає площу 2,5 гектара.