Городище літописного міста Білгород і могильник (Х-ХІІІ ст)

Територія сучасної Білогородки була заселена з давніх часів. В селі виявлені залишки пізньотрипільського поселення (III тисячоліття до н. е.), могильник епохи бронзи (II — І тисячоліття до н. е.), поселення зарубинецької культури (II ст. до н. е. — II ст. н. е.), слов’янське поселення (VII — IX ст.). У другій половині Х ст. тут виникло давньоруське місто Білгород.

41 згадка в літописах присвячена Білгороду. Вперше про місто згадується в літописі під 980 р. у якості особистої резиденції великого князя київського Володимира Святославича. У згадці 992 р. повідомляється про розбудову фортеці, внаслідок чого Білгород стає повноцінним середньовічним містом та ключовим західним форпостом на підступах до столиці Київської Русі.

Залишки давнього Білгорода добре збереглися. На території сучасного села розташовуються глибокі рови та оборонні вали заввишки 10 – 12 метрів протяжністю близько трьох кілометрів. Вони мали досить складну конструкцію з дерев’яних зрубів, обкладених цеглою-сирцем. Стіни оточували місто, яке займало площу понад 120 га. Білгород був одним із найбільших міст Київської Русі.

В XI—XII ст. Білгород був значним ремісничо-торговим центром. Він стояв на торговому шляху, що йшов з Києва до Володимира Волинського, Галича, Перемишля й далі до Центральної Європи. На території давнього міста розкопано косторізну, ковальську та інші ремісничі майстерні. Тут існувало потужне гончарне виробництво, про що свідчать чисельні знахідки гончарних печей. Полив’яні плитки, виготовлені білгородськими майстрами, мали складну орнаментацію.

Білгород відігравав значну роль в політичному, економічному та культурному житті Київської Русі. Після прийняття християнства у місті було призначено єпископа Микиту. Він являвся вікарієм митрополита, що знаходився у Переяславі. Таким чином, Володимир Святославич мав архієрея при своєму дворі. Білгород намагалися захопити князі, які претендували на київський престол. На початку XII ст. Володимир Мономах посадив у Білгороді свого старшого сина Мстислава з наміром зробити його згодом великим князем. Претендуючи на київський престол, у 1151 р. місто прагнув захопити князь Юрій Долгорукий.

Під стінами Білгорода не раз відбувалися бої, які були пов’язані як з набігами кочівників так і з міжусобною боротьбою князів. Один з епізодів тривалої боротьби з печенігами відображено у легенді про «Білгородський кисіль», записаній в літописі під 997 р. У ньому розповідається, як печеніги, скориставшись відсутністю Володимира Святославича, обложили Білгород. В місті почався голод. За порадою винахідливого городянина жителі викопали два колодязі, в один з них опустили діжку з киселем, в другий — з медом і почастували ними запрошених печенізьких послів. Повіривши, що сама земля годує білгородців, печеніги зняли облогу.

Білгород являв собою значний культурний осередок Київської Русі. Про це свідчать літописні згадки про дерев’яні церкви та залишки двох кам’яних храмів, зокрема церкви Дванадцяти апостолів, збудованої 1197 р. Підлога церкви була покрита різнокольоровими полив’яними плитками, стіни – фресковим розписом, а бані — свинцевими листами.

Виявлені тут житла X—XIІI ст. та археологічні артефакти свідчать про міський характер забудови та заможність мешканців.

Велике квітуче місто було вщент зруйновано під час монголо-татарської навали у 1240 р. Через деякий час воно відродилося. У 60-х рр. XIV ст. Білгород підпав під владу феодальної Литви. Це сталося внаслідок перемоги Гедиміна над татаро-монголами в битві під Білгородом.