Залишки житлових і господарчих будівель, гончарне горно ( ХІ ст.)

Гончарний осередок давньоруського часу, один з найпотужніших у Київській Русі й на сьогодні найкраще досліджений в Україні, розташовувався у Вишгороді. Виникнення масштабного гончарного центру було зумовлене наявністю родовищ якісних глин.
Проведені розкопки й дослідження дають можливість скласти уявлення про життя і побут давньоруських гончарів, зробити певні узагальнення щодо середньовічного гончарного ремесла у Київській Русі загалом.
Типова садиба місцевого гончара складалася із житла, споруд і ям господарського призначення, гончарного горна.
Нещодавно археологи дослідили унікальний об’єкт — житло гончара ХІІ ст. Ще під час ремонту комунікацій у 2012 році будівельники вирили траншею і в ній помітили заглиблений археологічний об’єкт часів Київської Русі, насичений археологічним матеріалом. І лише зараз з’явилася можливість повністю його планомірно дослідити. Як з’ясувалося, це була двоярусна будівля, заглиблена у землю, де перший, нижній ярус відводився під господарські потреби, а другий ярус був житловим. Родина гончара мешкала у дерев’яному будинку. Про те, що вишгородські гончарі були людьми заможними, свідчать знайдені речі або фрагменти речей, серед яких є й «заморські», що на той час було доступно далеко не всім. Вишгородський історико-культурний заповідник планує «оживити» ці розкопки, створити натурну реконструкцію об’єкта, тобто відтворити в первинному вигляді цю споруду, аби кожен відвідувач міг зануритися в атмосферу ХІІ століття.
Унікальність цього археологічного об’єкта полягає в тому, що це єдине на сьогодні в Україні досліджене житло гончара ХІІ ст.
А ось гончарний горн другої половини ХІ ст. — об’єкт ще унікальніший: це єдиний не лише в Україні, а й у Східній Європі збережений гончарний горн саме цього часу, який демонструється на місці знахідки, на території Музею давньоруського гончарства. Для давньоруських гончарів печі для випалу кераміки були дуже важливими, адже останній етап виготовлення виробів з глини — випал — був найвідповідальнішим. Саме від кореня «горн», що означало піч, походить слово «гончар».
Гончарні печі у Вишгороді відносять до найпоширенішого типу давньоруських горнів — двоярусної конструкції. Вони є досить ефективними для випалу великих партій посуду: принцип поширення газів дозволяв без застосування штучного піддуву досягати достатньо високої температури. Зводилися такі печі глини на каркасі з дерев’яних прутів та опалубок. Нижня — паливнева — камера була заглиблена в землю, і саме в ній розводили вогонь. Від верхньої — випалювальної — камери паливня відділялася горизонтальною перегородкою з отворами-продухами, через які потрапляло до першої з них розпечене повітря. Камера випалу повторювала розміри паливневої, проте була наземною. Після поміщення до неї через спеціальний отвір посуду цей отвір замазувався глиною або закривався, аби завадити потраплянню всередину камери холодного повітря. Горни першої половини ХІ ст. мали невеликий робочий об’єм, але поступово вишгородські гончарі починають будувати більші: розміри одного з горнів ХІІ ст. становили 3,85×2,38 м!
Виробничу піч-горн другої половини ХІ ст. на території Музею давньоруського гончарства виявив у 2004 р. археолог Руслан Орлов. Наступного року дослідження цінного артефакта продовжила група науковців, і зараз він є важливим об’єктом туристичного попиту у Вишгороді.
Гончарний горн другої половини ХІ ст. є частиною Пам’ятки археології національного значення. Охоронний №100007-Н, Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.09 р. № 928.