Осередок гончарного виробництва ХІ ст.

Якби Вишгород на початку ХІІ ст. не було зруйновано, то, можливо, за своїм економічним значенням місто було б одним із найбільших економічних центрів України. Поштовх до цього давав потужний потенціал гончарного виробництва, який сформувався тут у часи Київської Русі.
Утім, історія не знає умовного способу. А тому в нашому невеличкому екскурсі в минуле розповімо про Вишгородський гончарний посад — нині б сказали «місто у місті», адже він займав 19 гектарів: розмір немалий і для сучасних виробництв, а що вже говорити про Київську Русь майже тисячоліття тому! Ця площа удвічі перевищувала територію решти міста. А за масштабами гончарного виробництва вишгородський гончарний посад, який ще умовно називають «кварталом гончарів», не мав рівних у Київській Русі.
Цей відкритий посад примикав до укріплених частин давнього Вишгорода з півдня і заходу. Природними кордонами для нього були широкий яр з півночі, дніпровська протока Коноплянка зі сходу, з півдня та заходу — ще одна притока Дніпра, Монашка.
Посад було відкрито порівняно недавно — у 1936–1937 рр., коли відомий археолог і дослідник Вишгорода Теодозій Мовчанівський розкопав перші три печі на схилах одного з ярів біля сучасної греко-католицької церкви. Відтоді в цій частині міста не раз проводилися розкопки, а нові знахідки дали можливість більше дізнатися про діяльність і побут давньоруських гончарів.
Виник посад на межі Х–ХІ ст. Обійстя давніх гончарів архітектурною розмаїтістю не відзначалися — однотипні комплекси включали житло, господарські споруди й гончарні горни. Дослідники з’ясували, що «квартал гончарів» мав кілька відрізків вулиць, один із них простягався на майже 50 метрів. Вироби майстрів користувалися попитом не лише у Вишгороді, а й у навколишніх містах і селах. Зокрема, величезні партії вишгородської кераміки відправлялися до Києва. І навіть до княжих дворів — про це свідчить те, що на території посаду було знайдено княжі актові печаті й товарні пломби, а ще — денця горщиків із клеймами у вигляді гербів князів Рюриковичів. Тож не дивно, що давньоруські ремісники були заможними і займали досить високе соціальне становище, користувалися предметами імпорту та іншими престижними речами.
За підрахунками науковців, у Вишгороді одночасно могло функціонувати 250– 300 горнів. Більшість із печей, які знаходили археологи, були зруйновані або напівзруйновані, що утруднювало їх дослідження. Серед розкопаних горнів у доброму стані було лише понад два десятки, і археологи змогли їх детально дослідити. До наших днів дійшов лише один — той, який дав поштовх створенню Музею давньоруського гончарства і який також включено в перелік об’єктів QR-кодування.
До ХІІ ст. найпоширенішими гончарними виробами був посуд, адже він часто бився, тріскався, тож попит на нього не зникав. Але з початку ХІІ ст. вишгородським керамістам довелося трохи змінити напрям спеціалізації. Гончарі отримали від князя замовлення на виробництво будівельної кераміки для спорудження Борисоглібської церкви. У гончарних горнах почали випалювати керамічні плитки для підлоги храму. А деякі з печей переробили для випалювання вапна для облицювання стін храму та для виготовлення будівельних розчинів.
У другій чверті ХІІ ст. посад майже одномоментно гине в пожежі під час подій 1136 року, коли, за літописними даними, Ольговичі разом з половцями спустошили київські околиці «до Вишгорода».