У часи Давньої Русі більшість поховань здійснювалися під земляними насипамикурганами. Вивчення вишгородських старожитностей починається у першій половині ХІХ ст. разом з піднесенням зацікавленості тогочасної української інтелігенції власним минулим. Привернули до себе увагу й високі кургани на околицях Вишгорода. У 1819 р. розкопано курган, де було знайдено людські кістки, вугілля та залишки руків’я меча. Згідно з віруваннями наших предків, предмети, якими людина користувалася за свого земного життя, мали знадобитися їй і в житті потойбічному.
Наукове вивчення Вишгорода і околиць почалося з розкопок двох курганів — Хрещатого і Воронового — професором Київського університету Я. Ставровським. У 1845 р. був розкопаний Хрещатий курган, знайти який зараз уже неможливо. Відомо тільки, що розташований він був на шляху від Вишгорода до Межигір’я. Курган мав дерев’яний остов, залишки вугілля, у похованні було знайдено кістки людини та коня. В описі професора Ставровського Хрещатий називається найвеличнішим і найдревнішим з усіх Вишгородських курганів. Його обсяг ширина? 180 аршин, а висота — 12 аршин.
Загалом до давньоруської доби відносять принаймні чотири курганних могильники та кілька поодиноких захоронень у різних місцях, що дає змогу припустити, що померлих представників кожної культури давнього Вишгорода ховали на своїх визначених місцях і за характерними для того чи іншого етносу звичаями та обрядами. Більшість із них — за обрядом кремації.
У 1874 році виявлено дві курганні групи на невеликій відстані від городища Вишгорода. Одна з них, що включала три курганні насипи, — в урочищі Костина нивка, а друга, де було 96 насипів, — в урочищі Батищева могила (пізніше ця місцевість називалася «Могилки у ставках»). У першій групі археологи розкопали два курганні насипи, а в другій — один і виявили загалом п’ять поховань у ямах у випростаному стані головами на захід. Стінки деяких із цих поховальних ям було обмазано глиною, а це не характерно для поховань за давньоруським звичаєм у Середньому Подніпров’ї.