Площа Григорія Строкова

Сучасна площа Григорія Строкова у Вишгороді — одне з улюблених місць відпочинку вишгородців і гостей міста, традиційна локація для проведення багатьох свят — насправді таїть інформацію про події, які ведуть углиб різних епох. Штрихами, що позначали історичне минуле міста, цей куточок Вишгорода наповнювався поступово. Нині тут розміщений органічно поєднаний комплекс культурних об’єктів.
Площу почали облаштовувати у 60-ті роки минулого століття, коли під час спорудження Київської гідроелектростанції у тодішньому селі Вишгороді, яке з часом стало містом енергетиків, стали зводити житлові новобудови, а також інфраструктурні об’єкти — школи, дитячі садки і, звіcно ж, центр відпочинку та дозвілля.
Площа названа на честь очільника будівництва і першого директора Київської ГЕС. Григорій Іванович Строков (1903–1995) народився в м. Петергофі. У 50–60-х роках ХХ ст. був одним з найдосвідченіших фахівців у будівництві гідроелектростанцій у СРСР. Керував спорудженням Волховської та Кременчуцької ГЕС. На початку 1960-х очолив будівництво Київської ГЕС, котра дала неабиякий поштовх розвитку сучасної Вишгородщини. За вклад у розвій вітчизняної енергетики був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.
Домінанта площі Строкова — будинок культури «Енергетик», зведений з допомогою молоді, що населяла Вишгород під час спорудження ГЕС і пришвидшувала будівництво будинку культури під час суботників. Урочисте відкриття «Енергетика» восени 1965-го стало неабиякою подією для вишгородців. Тут молодь розкривала свої таланти. Крім того, у 60– 70-ті рр. минулого століття будинок культури був ще й залом засідань. Також тут відкрився перший у районі кінотеатр. На початку 1990-х «Енергетик» отримав статус будинку культури Вишгородського району. Тут відбуваються концерти, фестивалі, працюють навчальні студії для дітей та молоді, спортивні секції.
Пам’ятник Т. Г. Шевченку, встановлений на площі Строкова у 1993 році місцевою громадою для вшанування пам’яті Кобзаря, є й своєрідним нагадуванням про відвідини Вишгорода Т. Г. Шевченком У червні 1843-го він приїжджав з Петербурга до Києва з проїзним документом від Академії мистецтв. Разом із М. Максимовичем і П. Кулішем завітав до Вишгорода і Межигір’я. Про його подорож залишилося небагато свідчень. У листі до свого приятеля Якова Кухаренка від 26 листопада 1844 р. він писав: «Єй-богу, не знаю, з чого й начинать і що тобі розказувать. Був я уторік на Україні, був у Межигірського Спаса і на Хортиці, скрізь був і все плакав: сплюндрували нашу Україну». Пам’ятник Тарасові Шевченку у Вишгороді жителі міста встановлювали власним коштом. Залізобетонні колони виготовили на місцевому заводі залізобетонних конструкцій, у місцевій художній майстерні замовили облямівку з коростишівського граніту для колон і постаменту. Бюст молодого Шевченка — робота 1975 р. скульптора Івана Липовки. Архітектор пам’ятника — Олег Распопін.
Далі углиб віків веде декоративно архітектурно-скульптурна композиція роботи Василя Климика з фонтаном та чотирма скульптурами-образами: великого київського князя Святослава Ігоровича (945–964) та його неофіційної дружини Малуші, а також великого київського князя Володимира Святославовича (979–1015) та однієї з його дружин — Рогнеди. Ця декоративно-архітектурна композиція є окрасою міста і важливим туристично-екскурсійним елементом. Її історична цінність передовсім у тому, що вона відображає за допомогою художньо-скульптурних образів дуже важливий період вітчизняної історії — початок давньоруської державності, коли Вишгород був резиденцією великих київських князів.