На набережній біля пагорбів виблискують озера, які нині мають назву Бегемотики, хоча ще два-три десятиліття тому вони мали іншу назву — Глинища, бо свого часу тут були ями, де вишгородці брали глину, що підходила для виробництва цегли. Адже в середині ХІХ ст. увесь берег уздовж Вишгорода займали цегельні. Цегельна справа у той час була прибутковою. Власники цегелень мали отримувати спеціальний дозвіл на це виробництво, тому кожна тогочасна цеглина має клеймо заводу виробника. Цей будматеріал користувався неабиякою популярністю у тодішніх магнатів, які зводили доходні будинки у Києві в ХІХ ст. Крім звичайної будівельної цегли, яку виробляли у Вишгороді й селі Нові Петрівці, величезний попит мала так звана межигірка — вогнетривка цегла, яку використовували для будівництва печей. Вона невеликих розмірів, і це був єдиний вид цегли, для виробництва якого не потрібен був дозвіл.
Нині слідів цегельного виробництва на набережній Київського водосховища, окрім Бегемотиків, візуально не знайти. А Бегемотики стали однією з туристичних візитівок Вишгорода, бо де Ви ще побачите озеро у формі серця?
